Вірш Багряне сонце... Ліна Костенко, Маруся Чурай

Вірш уривок з тексту Ліни Костенко Маруся Чурай Багряне Сонце, дужка золотава...

Багряне сонце. Дужка золотава 
стоїть над чорним каптуром гори. 
На п'ять воріт зачинена Полтава 
ховає очі в тихі явори.

Спадає вечір сторожко, помалу, 
ворушить зорі в темряві криниць. 
Сторожа ходить по міському валу, 
і сови сплять в западинах бійниць.

"Вартуй! Вартуй!" – з Курилівської брами. 
"Вартуй! Вартуй!" – від Київських воріт. 
Уже стоять вози під яворами. 
Полтавський полк готовий у похід.

Годуйте коней. Неблизька дорога. 
Благословіть в дорогу, матері. 
А що там буде, смерть чи перемога, – 
Полтавський полк виходить на зорі!

Тай бій гримить. Там гине наша воля. 
Там треба рук, і зброї, і плечей. 
І що там варт чиясь окрема доля, 
той тихий зойк у безмірі ночей?..

Вогненна зірка в небі пролітала, 
сичі кричали, вісники біди. 
На сто думок замислена Полтава 
вербові гриви хилить до води.